Україна до Голодомору

Для того , щоб зрозуміти причини вчинення Голодомору, необхідно для початку розуміти силу національного почуття українського народу в прагненні жити в незалежній Україні.

Українці – стародавній народ, мова і духовна культура якого почала формуватися ще до християнського періоду в Україні. Духовний світ українця має емоційно-почуттєвий характер, що поєднував в собі раціональне і розумове. Українець завжди вирізнявся хоробрістю, жагою свободи, працелюбністю і релігійністю. В Україні унікальні ґрунти (єдине місце у світі, де ширина чорноземної зони досягає 500 км) і землеробство здавна було пануючою сферою зайнятості. Володіння землею, для українця мало пріоритетне значення в житті.

Разом з прадавніми національними культурними й правовими традиціями, українці мають досвід державотворення, яке своїм корінням сягає періоду Київської Русі. Після поділу території України в середині 17 століття між Річчю Посполитою та Московським царством протягом наступних двох століть українська нація не мала власної державності, через що зазнавала політичних, економічних, національних, культурних утисків. Національною ідеєю українського народу була воля будувати власну державу і бути в ній господарем.

На початку ХХ ст. українська територія, де проживало 80,9% українців, в складі Російської імперії, була аграрною. Українське селянство було носієм національної мови, культури і традицій. Окрім головного бастіону української мови  - селянства – існувала велика кількість високоосвічених талановитих українців, які розвивали рідну мову та культуру і не допустили їх зникнення.

В цей період відбулось піднесення національного духу, що увінчалось створенням у 1917-1921 роках незалежної Української держави з об’єднанням етнічних територій. Українську Народну Республіку визнали ряд європейських країн. 

Межі України, якs були заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.

Досить швидко суверенітет і територіальні цілісність України стали жертвою агресивних спрямувань російських більшовиків на чолі з Леніним. Українська територія була сировинно-промисловою базою Російської імперії, а її промисловість функціонувала як складова загальноросійського економічного потенціалу. Цього порядку російські більшовики не бажали змінювати. І на початку 1920 року було завершено третю радянську окупацію території України за допомогою військової сили та маріонеткового Тимчасового робітничо-селянського уряду України, створеного за вказівкою Кремля 1918 року в Курську на противагу уряду УНР. Маріонетковий уряд проголосив утворення Української Соціалістичної Радянської Республіки. Вже 28 грудня між Російською та Українською республіками підписано договір про об’єднання органів виконавчої влади (наркомати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучень, пошт і телеграфів, вищих рад народного господарства).

 

Утворений в 1922 році Союз Радянських Соціалістичних Республік мав однопартійну політичну систему (комуністична партія), тоталітарний режим та ідеологію марксизму-ленінізму (крайня ліва). Хоч був номінально союзом республік, насправді держава була високого ступеня централізації з плановою економікою (економічна система, в якій держава керує економікою).

Відповідно до ідеології СРСР соціалізм проголошувався як «вища» форма суспільства, яке мусить революційним шляхом змінити світ. Носієм цієї революції був робітничий клас – пролетаріат. За вченням Маркса і Леніна національність – це ніщо, адже «пролетар не має вітчизни». 

Українці не сприймали комуністичної ідеології, яка суперечила основним їхнім життєвим принципам (приватна власність) та утискала національні почуття.

 

Більшовицька окупація України, терор та грабування населення під назвою «політика воєнного комунізму» викликало потужний повстанських рух протягом 1920 – 1921 років. Що змусило радянський режим піти на політичний компроміс. У 1921 році було проголошено нову економічну політику, що відновлювала ринкові відносини. А в 1923 році – політику коренізації , що в Україні мала форму українізації і передбачала розвиток української мови, культури, науки та залучення українців до партії. Це створило умови для реалізації в Україні державотворчого проекту – побудова української радянської держави за формою національної,  за змістом комуністичної. Значна частина української інтелігенції увійшла до складу української компартії і продовжили хвилю національного піднесення періоду УНР.

 

Силові структури радянського режиму (ГПУ) постійно відстежували настрої в українському суспільстві, акцентуючи увагу на «сепаратистських проявах». Висновок ГПУ про те, що «націоналісти» (національна інтелігенція) налаштовує питому масу населення – селянство – проти Москви, визначив план дій режиму в запобіганні можливості виходу України із складу СРСР.