План здавання хліба

План хлібозаготівель – форма натурально-продуктової повинності селян перед державою. Плани з урожаїв 1931-1932 років, розмір яких встановлювало керівництво Союзу,  були знаряддям створення життєвих умов (голод), направлених на фізичне знищення частини української нації. План 1930 року Україна виконала завдяки високому урожаю. Проте селян було позбавлено звичайних запасів, які традиційно робилися ними для забезпечення своєї життєдіяльності. Обсяг плану хлібоздачі з урожаю 1931 року становив 39% валового збору, що критично підірвало хлібофуражний баланс України (план був виконаний лише на 90%). І вже протягом першої половини 1932 року голод охопив третину районів республіки.

Заборонивши 23 червня 1932 року завезення зернових в Україну, ЦК ВКП(б) встановив для України нереальний до виконання план хлібоздачі. Розуміючи загрозу смерті від голоду в разі виконання цього плану, частина керівників колгоспів висловили незгоду і протест. План здавання збіжжя (в тому числі картоплі, м'ясо-молочних продуктів), що охоплював колективні і приватні господарства, здійснювався за допомогою репресивних заходів. У 1932 році обсяги вилучення збіжжя сягали 53% валового збору, що значно погіршило продовольчу ситуацію селян. Окрім цього, на селян накладалися додаткові податки, особливо це стосувалося заможних, приватних господарів. 

Для вилучення збіжжя на місцях діяли спеціальні групи («буксирні бригади»), які більше нагадували розбійників ніж представників влади. Групи складались з сільських партійців, місцевих активістів, комсомольців , комітету незаможних селян, з числа сільських люмпенів. «Буксирні бригади» здійснювали обшуки селян, що часто супроводжувались насильством, приниженням і терором, з метою вилучення продуктів.

Відповідно до міжнародного права, участь представників української нації у вчиненні геноциду жодним чином не заперечує геноцидного характеру Голодомору.