Як виживали

До кінця зими 1932 року, до часу коли уряд заблокував українців в населених пунктах охоплених голодом, селяни добували продукти харчування шляхом обміну побутових речей в районах Росії та Білорусії, де становище було кращим.

Виїзди до міста були шансом врятуватися, влаштувавшись на роботу, де хліб хоч і в мінімальній кількості, видавали за картками. З надією на порятунок часто матері залишали своїх дітей в містах. Україну охопила масова безпритульність. Лише у травні 1933 року в Харкові підібрали з вулиць 12 тисяч безпритульних дітей.

Запровадження 31 грудня 1932 року паспортної системи перешкоджало селянам потрапити до міста, адже згідно із законом селяни не отримували паспортів. А особа без права не мала права на переміщення.

Черги за хлібом до магазину торгзіну. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії). Фото зробив інж. А. Вінербергер. Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). – ЦДКФФА Ук

Хто із селян мав дорогоцінні речі, здавав їх до магазинів «торгсини», що з російської означає – «торговля с иностранцами». Першочергово «торгсини» були розраховані на іноземних працівників, які перебували в СРСР. Під час Голодомору мережа «торгсинів» стрімко зросла: в серпні 1933 року їх налічувалось 256. Це було обумовлено наміром влади за безцінь вилучити у населення максимум прикрас, побутового золота, сімейні реліквії тощо. В умовах тотального голоду для українців всякі цінності втрачали сенс. В середньому один приймальний пункт щодня приймав 400-450 осіб. Радянська влада за 1932 рік вилучила в українських селян 21 т золото-брухту, за 1933 рік – 44,9 т. В той час як 1 кг хліба коштував 25 коп. золотом.