2025 © All rights reserved
РќР° долю Марії Никифорівної Величко (1926 СЂ.РЅ.) випало чимало випробувань: Голодомор, РІС–Р№РЅР°, РїСЂРёРјСѓСЃРѕРІС– роботи РІ Німеччині, важкі післявоєнні СЂРѕРєРё, особливо для колишніх полонених С– «РѕСЃС‚арбайтерів».
30 вересня 2017 року завідувач науково-дослідного відділу музею Юлія Коцур спільно з фотографом Ксенією Пілявською у рамках програми зі збору спогадів людей, які пережили геноцид в 1932-1933 роках в Україні, навідалися до очевидця Голодомору в місто Боярку поблизу Києва.
Бурхливе РҐРҐ століття добряче змусило «РїРѕРґРѕСЂРѕР¶СѓРІР°С‚Рё» жінку, СЏРєР° народилася С– пережила Голодомор Сѓ селі Лютенські Будища Р—С–РЅСЊРєС–РІСЃСЊРєРѕРіРѕ району Полтавської області. Ще маленькою дівчинкою, рятуючись РІС–Рґ голоду, Марія Никифорівна разом С–Р· молодшою сестричкою опинились РЅР° Донбасі РІ місті Костянтинівка. Р—РіРѕРґРѕРј сестри повернулися РІ СЂС–РґРЅРµ село, РґРµ С—С… С– застала Друга cвітова РІС–Р№РЅР°. Важким періодом Сѓ житті Марії Никифорівни стали три СЂРѕРєРё РїСЂРёРјСѓСЃРѕРІРёС… СЂРѕР±С–С‚ Сѓ Німеччині С– складнощі для таких «РІРѕСЂРѕРіС–РІ народу» після повернення РЅР° батьківщину. Голодні післявоєнні СЂРѕРєРё жінка пережила РІ Гадячі, Полтаві, Р·РіРѕРґРѕРј доля Р·РЅРѕРІСѓ приводить жінку РЅР° Донбас, цього разу РІ місто Макіїву.
Народившись РЅР° Полтавщині, Марія Никифорівна РґРѕР±СЂРµ запам’ятала науку РґС–РґР° РїРѕ батьковій лінії, СЏРєРёР№ змалку привчав внучку поважати працю та цінувати хліб. РќР° початку 30-С… СЂРѕРєС–РІ СЂРѕРґРёРЅСѓ Величків розкуркулили: «Р—аставили батька, шоб РІС–РЅ РѕРґРІС–РІ лошадь Сѓ колхоз. РўРѕРґС– собирали РІСЃРµ РІ колхоз, шоб дали даром туди РІ колхоз для РІСЃС–С…. Батько РЅРµ РѕРґРІС–Р·. Мама нишком узяла лошаді, отвезла РЅР° ярмарок С– продала. РўРѕРґС– ше РЅРµ вєздє таке було, «РїРѕСЂСЏРґРѕРє». Р† хтось там РєСѓРїРёРІ русака. Р† РІРѕРЅРё взяли розкуркулили. Прийшли, Сѓ нас СѓСЃС– вещі, сказали, шо будуть торги, РЅР° торгах продавать мамин СЃСѓРЅРґСѓРє. Там вивезли РІСЃРµ С– РІ такий то день чи воскрєсєня, РЅСѓ РЅРµ знаю СЏРєРёР№ день. РЇРє РІРѕРЅРё… СЏРє робилося: собралось дуже народу багато… Р’Рё знаєте шо таке рогач С– кочерга? Р’РѕРЅРё беруть РЅР° рогач, піднімають – РєРѕРјСѓ там СЋР±РєР°, РєРѕРјСѓ кохта, РєРѕРјСѓ те. РЇ ше РїРѕРјРЅСЋ, СЏРє РјРѕСЏ мама ткала РЅР° станку, РІ мене ше єсть РѕРЅ кусочок полотна, СЏРє РјРѕСЏ мама робила, ткала це С– РІСЃРµ. Р† взяли продавать. Рђ СЏ дуже плакала…»
Р’ страшні голодні СЂРѕРєРё РІ СЂРѕРґРёРЅРё Величків вилучили РІСЃС– продукти. Марія Никифорівна РґРѕСЃС– пам’ятає РґРІР° пиріжки, СЏРєС– маленькою дівчинкою виміняла Сѓ хаті голови колгоспу РЅР° хустинку, СЏРєСѓ дала мати: «РЇ прийшла РґРѕ тої, дала бабі платочок, Р° РІРѕРЅР° мені дала РґРІР° пирожка. РЇ РїРѕРєРё дійшла РґРѕРґРѕРјСѓ РѕРґРёРЅ Р·’їла, так плакала: «РњР°РјРѕ, пробач, СЏ РЅРµ могла здержаться. Потрошку щипала (СЏРє селянські, то Р·РґРѕСЂРѕРІС– РїРёСЂРѕРіРё, РЅРµ такі СЏРє Сѓ нас). РЇ щипала, щипала С– Р·’їла».
Смертельний урожай Голодомору пройшовся РїРѕ РІСЃС–Р№ великій СЂРѕРґРёРЅС– Величків. «Р—аїжає цей голова колгоспу С– каже: «Р”авай заїдем – РїРѕРґРёРІРёРјРѕСЃСЊ, шо тут думають робить там С–Р· РґРѕРјРѕРј». Коли РІРѕРЅРё… заїхали, Р° РІРѕРЅРё лежать мертві РІСЃС–, РІСЃС– четверо – мати С– троє дітей. Р’РѕРЅРё підходять С– кажуть: «РќР°РґР° машину прислать». Р’РѕРЅРё Р¶ тоді СЏРє умирали – вилами скидали С—С…, так РЅР° вили – С– викидали, Р±Рѕ розлажувались – така РІРѕРЅСЊ… Рђ цей каже РґСЏРґСЊРєРѕ РѕРґРёРЅ: «Рђ РІ неї очі РІСЂРѕРґС– двигаються… очі. Р’РѕРЅР° РІСЂРѕРґС– дише (РЅР° женщіну)». Р’С–РЅ підходить, каже: «Р”ише. Бистро кидай!». Взяли Р·Р° СЂСѓРєРё, Р·Р° РЅРѕРіРё – кинули РІ фаєтон С– каже: «РџРѕС—хали, Р° дітей приїдуть заберуть».
РЎС–Рј’СЏ Величків РІ СЂРѕРєРё Голодомору врятувалася РЅР° Донбасі, РІ місті Костянтинівка, РґРµ батько Маріїї Никифорівної влаштувався працювати РЅР° маслозавод. Мати Р· дітьми переїхали РґРѕ РЅСЊРѕРіРѕ РІ голодний 33-Р№ СЂС–Рє. Дід очевидця Голодомору РїРѕ материній лінії – Семен, залишився РІ селі РґРµ С– помер РІС–Рґ голоду: «Рђ РІС–РЅ каже (РЅР° РїРѕРіСЂС–Р±РЅРёРє Сѓ бабусі там Сѓ РґРІРѕСЂС–, такий гарний РїРѕРіСЂС–Р±РЅРёРє, шо мазали глиною, Р° тоді шось простилали, можна було літом… лежали яблука, груші, вилежувались, пахли РІСЃС–РіРґР° гарно): «РЇ трошки ляжу, отдихну». Ліг так, РЅРµ встав – вмер РѕРґ голода».
Дитиною Марія Никифорівна відчула РЅР° СЃРѕР±С– С– СЃСѓРјРЅРѕР·РІС–СЃРЅРёР№ «Р·Р°РєРѕРЅ РїСЂРѕ Рї’ять колосків»: «Рђ РѕР±’їждчик С…РѕРґРµ РЅР° лошаді, Р±’С” батогом, шоб РЅРµ собирали. Так РјРё йдемо так рано СЏРє устаємо, дуже рано, РґРѕ СЃС…С–Рґ сонця, так РјРё йдемо РЅР° середину – там більше колосків комбайн потєряв, дивлюсь РґРѕ ліса – там менше колосків. Так РјРё так уже надвечір ідемо РґРѕ ліса Р· такими торбиночками Р· полотна… С– СЏРє С—РґРµ РѕР±’їждчик вже РґРёРІРёРјРѕСЃСЊ Р· РѕРґРЅРѕР№ сторони, Р· РґСЂСѓРіРѕР№ сторони. Їде РѕР±’їждчик, сідає ето…С– батогом такий длінним СЏРє вжаре…»
Підсумовуючи РіС–СЂРєРёР№ РґРѕСЃРІС–Рґ Р· дитинства Марія Никифорівна, зазначає, що взаємодопомога та повага Сѓ СЂРѕРґРёРЅРЅРѕРјСѓ колі та суспільстві С” РѕСЃРЅРѕРІРѕСЋ, СЏРєР° дозволяє витримати найскладніші випробування: «РќС”льзя, шоб матір або батька, або брата СЂС–РґРЅРѕРіРѕ, або вообще чужу людину обідить. Столько еті люди видержали, скілько винесли цього страданія С– боролись. Р† РІСЃРµ таки РІ нас була сама лучша… Україну СЏ так люблю, СЏРє любила СЃРІРѕСЋ маму, ілі отца, С– любила СЃРІРѕСЋ сестричку».
