2024 © All rights reserved
Коли: 3 червня 2018 р., неділя, 12:00.
Де: Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», м. Київ, вул. Лаврська, 3
Учасники дискусії:
Кеті Карут (історикиня, культурологиня, авторка книги "Почути травму", професор гуманітарних наук Корнельського університету ім. Френка Х.Т. Родса, Ітака, США),
Віталій Климчук (доктор психологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, директор Mental Health Solutions) Вікторія Горбунова (доктор психологічних наук, завідувачка кафедри клінічної психології Українського католицького університету).
Модераторка: Лариса Волошина (психолог, журналіст, ведуча програм UA: Крим)
У науковому та інформаційному просторі досить часто лунають тези про те, що українське суспільство є постгеноцидним. Біль і травму Голодомору не повністю проговорено і не осмислено, а наслідки відбиваються на нашій поведінці, звичках, поглядах, переконаннях. У 2017 році українські науковці та психотерапевти Віталій Климчук та Вікторія Горбунова взялися за дослідження цього питання, реалізувавши науковий проект «Голодомор 33: Розбити тишу». Він полягав у вивченні психологічних наслідків трансгенераційної травми поколінь на прикладі Голодомору. Про дослідження та його результати автори розкажуть під час зустрічі з Кеті Карут, авторкою ряду книг про травму та роботу з нею, одна з яких – «Почути травму» побачила нещодавно світ у київському видавництві «Дух і літера», за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні.
Кеті Карут поділиться власними думками та спостереженнями щодо теорії лікування травми, появи і усвідомлення травми в нашій культурі та її тривалого впливу на ставлення до людських страждань і наше розуміння світу. У її новому виданні «Почути травму» зібрано інтерв’ю з новаторами: з теорії травми, з клінічних, активних чи свідченнєвих втручань в травму, або зі створення чи модифікації установ, які надають терапевтичну, художню чи правову допомогу – реакцію на травматичні події.
Під час дискусії піде мова про завдання свідчень у справі подолання травми, про призначення тих, хто вижив, сенс надання свідчень, що є частиною процесу одужання, про те, яку відповідальність сьогодні несуть нащадки тих, хто був травмований Голодомором, надаючи свідчення. Адже в українській історичній науці до сьогодні побутує зневажливе ставлення до етнології як науки, а "усна історія", яка у світі стоїть на досить високому рівні, часто сприймається скептично, мовляв, свідчення очевидця не може бути об`єктивним джерелом інформації через його суб`єктивність, тонку межу між оціночними судженнями і фактами.
Співорганізатор дискусії Посольство США в Україні.
Тел. для довідок (044) 254- 45- 12 memoholod@ukr.net